З початком бойових дій на Сході України перед суспільством та державою постали нові виклики і проблеми, які потребують глибокого системного вивчення та професійного наукового аналізу.
Для психології такою проблемою є модель зміни особистості, міжособистісних відносин, ставлення особистості до суспільства та суспільства — до героїчної особистості. Сюди ж слід зарахувати певні етнонаціональні та міжконфесійні інтерпретації конфлікту, які хоч і не є причиною, але нерідко виступають світоглядною моделлю оцінки відносин.
Виходячи з наведених фактів, кафедра загальної і медичної психології Національного медичного університету імені О.Богомольця спільно з Державним інститутом сімейної та молодіжної політики започаткувала перші в Україні наукові дослідження психологічного стану бійців, їхніх переживань, страждань, адаптації чи дезадаптації внутрішньої, в сім'ї, суспільстві, професійному середовищі після повернення до мирного життя.
Сучасні бойові дії та застосування сучасних озброєнь призводять до величезної кількості мінно-вибухових травм в учасників бойових дій, що значною мірою трансформує внутрішню картину хвороби, особливо з урахуванням посттравматичних стресових розладів, розладів адаптації в часі, просторі, і неминуче спричиняють більш тяжкі наслідки.
Соціальні проблеми — ключові для воїнів АТО
Насамперед потрібно усвідомити, на якому етапі ми нині перебуваємо і чи маємо вдосталь навичок та знань про ситуацію, що склалася наразі внаслідок російської агресії. Ми спробували це зрозуміти, застосувавши класичні методи психометричного дослідження, зокрема глибинне інтерв'ю.
На мою думку, наші фрази "Я так бачу", "Мені так здається", "Я хотів би… " — це певна інформація щодо цінностей, оцінювальних суджень, стереотипів, потреб та очікувань, у тому числі й соціальних. Вони є або професійними, або дилетантськими.
До поняття особистості ми йшли через модель людини, котра потрапила в екстремальну ситуацію. Раніше ми вже досліджували стан учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, проблеми військових старшого покоління, а саме — ветеранів Другої світової війни, Афганістану та інших збройних конфліктів. Звісно, соціально-економічні умови тоді були іншими, а доступ до інформації — вкрай низьким. Тепер суспільство відкрите, активно формуються інститути громадянського суспільства, що дозволяє нам досить правдиво описати особистості як воїна, ветерана, так і його дружини, дітей, мами. Адже в кожного — свої бачення та сприйняття ситуації, що склалася.
Найболючіші проблеми для воїнів — соціальні. На початку бойових дій, коли з'явилися перші постраждалі й ветерани, що зазнали ПТСР, їхні почуття перемістились у досить вузьке коло проблем — це внутрішні переживання, наскільки бійці усвідомили свої страждання і де саме хочуть бачити себе в суспільстві. По суті — це соціальні проблеми, вирішення яких лежить на поверхні. Здавалося б, треба лише задовольнити їхні запити. Нерозуміння та відчуття кричущої несправедливості виправдані, коли ветерани не можуть отримати задекларованих державою відповідних пільг за участь у бойових діях, за втрачене здоров'я і пережиті страждання.
2014–2015 роки засвідчили, що система охорони здоров'я — військові госпіталі, окремі обласні клінічні лікарні та госпіталі ветеранів війни — в частині лікування й реабілітації учасників бойових дій спрацювала досить ефективно. Медичну допомогу отримали всі, кому вона була потрібна. Нині в Україні діють 30 шпиталів ветеранів війни, в яких проходять лікування та реабілітацію воїни АТО, афганці та ветерани Другої світової війни. Державні медичні заклади удосконалюються завдяки сучасному обладнанню, а найголовніше — там з'являється кваліфікований персонал.
До війни на Сході держава не мала справи з такою величезною кількістю тяжких психологічних страждань, які виникають внаслідок бойових дій. Тож метою нашого дослідження було зрозуміти страждання ветеранів — учасників бойових дій, структуру їхніх переживань, соціальні запити й очікування. І, що надзвичайно важливо, — сприйняття суспільством ветеранів війни.
Формально свої обов'язки щодо ветеранів держава виконала прийняттям відповідних постанов, розпоряджень, законів. Однак за цими актами відступає у тінь людина, що часто залишається із психологічними проблемами сам на сам. На наш погляд, проблема полягає не у відсутності центрів надання відповідної допомоги, а насамперед — у відсутності чіткої системи підготовки спеціалістів, зокрема клінічних чи медичних психологів, соціальних працівників, спеціалістів із фізичної реабілітації. Наше завдання — створити відповідні умови для підготовки професійних кадрів, які зможуть вирішити проблеми ветеранів АТО та допомогти їм знайти своє місце у мирному житті.
Наші наукові дослідження тривали кілька місяців і завершились у жовтні 2018 року. В опитуванні взяли участь 470 респондентів — учасників бойових дій, які проходили лікування та реабілітацію в державних госпіталях ветеранів війни України, а саме — в Житомирському, Вінницькому, Рівненському, Хмельницькому госпіталях та в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни, що розміщений у селищі Циблі Київської області.
Метою нашого дослідження було оцінити ставлення суспільства до ветеранів війни на матеріалах оцінки самих ветеранів. В умовах інформаційно-гібридної війни із застосуванням сучасних видів озброєння, і особливо внаслідок мінно-вибухових травм, надзвичайно важливим предметом аналізу є саме психологічний стан учасників бойових дій.
Психологічна практика багатогранна, оскільки професійна місія фахівця принципово полягає не лише у співчутті, співпереживанні пацієнту, а в допомозі усвідомити особистісні проблеми, перебудувати мислення (створити нову когнітивну модель життєдіяльності) для ефективної переоцінки травматичного досвіду, відновити відчуття цінності власної особистості, відновити здатність подальшого повноцінного існування у світі.
Зупинимося на конкретних результатах дослідження "Сьогодення учасників АТО" і прокоментуємо основні тенденції (див. таб. 1).
Як бачимо, в рейтингу проблем, із якими зіштовхуються ветерани АТО, найбільш значущими є несприйняття суспільством і, власне, стан їхнього фізичного здоров'я. На нашу думку, із загостренням цих проблем одна починає посилювати іншу.
Відповіді на запитання "На вашу думку, наскільки послуги, що надаються учасникам АТО, відповідають їхнім потребам?" (див. таб. 2) демонструють як очевидність потреби саме психологічної допомоги в госпіталі під час реабілітації, так і високу оцінку її відповідності потребам ветеранів. Слід відзначити проблемність, із погляду бійців, медичного обслуговування за місцем проживання, послуг із навчання нових професій та працевлаштування, які надають районні центри зайнятості, громадські організації, приватні підприємці.
Ветеранам бракує доброго ставлення співвітчизників (лише 7 %), на яке вони як учасники бойових дій заслуговують (див. таб. 3). Дуже цікавою є відповідь учасників АТО щодо певною мірою колективної відповідальності самих же учасників за ставлення до них оточення. 41% вважає, що міра позитивного чи негативного ставлення "залежить від того, як поводиться більшість учасників АТО".
У межах нашого дослідження важлива проблематика подальших перспектив залучення учасників АТО до активності в громаді (див. таб. 4). Ветерани війни хочуть бути ефективними й корисними у заходах, спрямованих на військово-патріотичне виховання учнівської молоді, та в інформаційно-просвітницькій роботі військкоматів із призовниками. Наскільки нам відомо, громади і держава не завжди використовують цей потужний громадсько-патріотичний ресурс.
Проведене дослідження засвідчує принципове бачення ветеранами шляхів покращення стану і становища, в яких вони перебувають, за рахунок виключного виконання державою та органами місцевої влади законів, що свідчить про відчуття ними певної соціальної несправедливості та несистемності дій і, ймовірно, непослідовності в реалізації їхніх прав (див. таб. 5). Є велика проблема адекватних їхнім заслугам перед суспільством моральної підтримки, розуміння та належної уваги.
Глибший аналіз нашого дослідження буде представлено на шпальтах спеціалізованого наукового видання "Міжнародний журнал загальної та медичної психології".
Вражали неймовірної сили духу бійці з тяжкими пораненнями, які після одужання бажали продовжувати служити далі. Деякі з них створювали ветеранські спільноти й допомагали своїм побратимам пройти психологічну реабілітацію та адаптуватися до мирного життя. Не лише ми фахово допомагали ветеранам, а й самі бійці допомагали нам знайти такі способи та методи психологічної підтримки, реабілітації, які були б найбільш ефективними і прийнятними, з урахуванням етнопсихологічних особливостей наших громадян.
Спираючись на досвід, зазначимо, що ключове завдання для науковців, які опікуються питаннями психологічної підтримки та реабілітації, — створити інституції, котрі допоможуть ветеранам війни на Сході України отримати фахову висококваліфіковану медичну та психологічну допомогу.
На превеликий жаль, війна триває, а це означає, що учасників бойових дій ставатиме більше, а отже бійці мусять знати, куди вони можуть звернутись по кваліфіковану допомогу, і бути впевненими, що не залишаться зі своєю бідою сам на сам. Навчитися вміти слухати і чути кожного ветерана — має стати пріоритетом у роботі як для держави, так і, звісно, для професійної медико-психологічної спільноти. Наші дослідження, крім теоретичного значення для науковців, мають і практичну цінність для застосування їх у роботі медичними, військовими психологами, лікарями-психотерапевтами, особливо в госпіталях ветеранів війни, а також соціальними працівниками, співробітниками служби зайнятості та Міністерством у справах ветеранів.
Для психології такою проблемою є модель зміни особистості, міжособистісних відносин, ставлення особистості до суспільства та суспільства — до героїчної особистості. Сюди ж слід зарахувати певні етнонаціональні та міжконфесійні інтерпретації конфлікту, які хоч і не є причиною, але нерідко виступають світоглядною моделлю оцінки відносин.
Виходячи з наведених фактів, кафедра загальної і медичної психології Національного медичного університету імені О.Богомольця спільно з Державним інститутом сімейної та молодіжної політики започаткувала перші в Україні наукові дослідження психологічного стану бійців, їхніх переживань, страждань, адаптації чи дезадаптації внутрішньої, в сім'ї, суспільстві, професійному середовищі після повернення до мирного життя.
Сучасні бойові дії та застосування сучасних озброєнь призводять до величезної кількості мінно-вибухових травм в учасників бойових дій, що значною мірою трансформує внутрішню картину хвороби, особливо з урахуванням посттравматичних стресових розладів, розладів адаптації в часі, просторі, і неминуче спричиняють більш тяжкі наслідки.
Соціальні проблеми — ключові для воїнів АТО
Насамперед потрібно усвідомити, на якому етапі ми нині перебуваємо і чи маємо вдосталь навичок та знань про ситуацію, що склалася наразі внаслідок російської агресії. Ми спробували це зрозуміти, застосувавши класичні методи психометричного дослідження, зокрема глибинне інтерв'ю.
На мою думку, наші фрази "Я так бачу", "Мені так здається", "Я хотів би… " — це певна інформація щодо цінностей, оцінювальних суджень, стереотипів, потреб та очікувань, у тому числі й соціальних. Вони є або професійними, або дилетантськими.
До поняття особистості ми йшли через модель людини, котра потрапила в екстремальну ситуацію. Раніше ми вже досліджували стан учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, проблеми військових старшого покоління, а саме — ветеранів Другої світової війни, Афганістану та інших збройних конфліктів. Звісно, соціально-економічні умови тоді були іншими, а доступ до інформації — вкрай низьким. Тепер суспільство відкрите, активно формуються інститути громадянського суспільства, що дозволяє нам досить правдиво описати особистості як воїна, ветерана, так і його дружини, дітей, мами. Адже в кожного — свої бачення та сприйняття ситуації, що склалася.
Найболючіші проблеми для воїнів — соціальні. На початку бойових дій, коли з'явилися перші постраждалі й ветерани, що зазнали ПТСР, їхні почуття перемістились у досить вузьке коло проблем — це внутрішні переживання, наскільки бійці усвідомили свої страждання і де саме хочуть бачити себе в суспільстві. По суті — це соціальні проблеми, вирішення яких лежить на поверхні. Здавалося б, треба лише задовольнити їхні запити. Нерозуміння та відчуття кричущої несправедливості виправдані, коли ветерани не можуть отримати задекларованих державою відповідних пільг за участь у бойових діях, за втрачене здоров'я і пережиті страждання.
2014–2015 роки засвідчили, що система охорони здоров'я — військові госпіталі, окремі обласні клінічні лікарні та госпіталі ветеранів війни — в частині лікування й реабілітації учасників бойових дій спрацювала досить ефективно. Медичну допомогу отримали всі, кому вона була потрібна. Нині в Україні діють 30 шпиталів ветеранів війни, в яких проходять лікування та реабілітацію воїни АТО, афганці та ветерани Другої світової війни. Державні медичні заклади удосконалюються завдяки сучасному обладнанню, а найголовніше — там з'являється кваліфікований персонал.
До війни на Сході держава не мала справи з такою величезною кількістю тяжких психологічних страждань, які виникають внаслідок бойових дій. Тож метою нашого дослідження було зрозуміти страждання ветеранів — учасників бойових дій, структуру їхніх переживань, соціальні запити й очікування. І, що надзвичайно важливо, — сприйняття суспільством ветеранів війни.
Формально свої обов'язки щодо ветеранів держава виконала прийняттям відповідних постанов, розпоряджень, законів. Однак за цими актами відступає у тінь людина, що часто залишається із психологічними проблемами сам на сам. На наш погляд, проблема полягає не у відсутності центрів надання відповідної допомоги, а насамперед — у відсутності чіткої системи підготовки спеціалістів, зокрема клінічних чи медичних психологів, соціальних працівників, спеціалістів із фізичної реабілітації. Наше завдання — створити відповідні умови для підготовки професійних кадрів, які зможуть вирішити проблеми ветеранів АТО та допомогти їм знайти своє місце у мирному житті.
Особливості соціалізації та ресоціалізації учасників бойових дій
Наші наукові дослідження тривали кілька місяців і завершились у жовтні 2018 року. В опитуванні взяли участь 470 респондентів — учасників бойових дій, які проходили лікування та реабілітацію в державних госпіталях ветеранів війни України, а саме — в Житомирському, Вінницькому, Рівненському, Хмельницькому госпіталях та в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни, що розміщений у селищі Циблі Київської області.
Метою нашого дослідження було оцінити ставлення суспільства до ветеранів війни на матеріалах оцінки самих ветеранів. В умовах інформаційно-гібридної війни із застосуванням сучасних видів озброєння, і особливо внаслідок мінно-вибухових травм, надзвичайно важливим предметом аналізу є саме психологічний стан учасників бойових дій.
Психологічна практика багатогранна, оскільки професійна місія фахівця принципово полягає не лише у співчутті, співпереживанні пацієнту, а в допомозі усвідомити особистісні проблеми, перебудувати мислення (створити нову когнітивну модель життєдіяльності) для ефективної переоцінки травматичного досвіду, відновити відчуття цінності власної особистості, відновити здатність подальшого повноцінного існування у світі.
Як бачимо, в рейтингу проблем, із якими зіштовхуються ветерани АТО, найбільш значущими є несприйняття суспільством і, власне, стан їхнього фізичного здоров'я. На нашу думку, із загостренням цих проблем одна починає посилювати іншу.
Проведене дослідження засвідчує принципове бачення ветеранами шляхів покращення стану і становища, в яких вони перебувають, за рахунок виключного виконання державою та органами місцевої влади законів, що свідчить про відчуття ними певної соціальної несправедливості та несистемності дій і, ймовірно, непослідовності в реалізації їхніх прав (див. таб. 5). Є велика проблема адекватних їхнім заслугам перед суспільством моральної підтримки, розуміння та належної уваги.
Глибший аналіз нашого дослідження буде представлено на шпальтах спеціалізованого наукового видання "Міжнародний журнал загальної та медичної психології".
Вражали неймовірної сили духу бійці з тяжкими пораненнями, які після одужання бажали продовжувати служити далі. Деякі з них створювали ветеранські спільноти й допомагали своїм побратимам пройти психологічну реабілітацію та адаптуватися до мирного життя. Не лише ми фахово допомагали ветеранам, а й самі бійці допомагали нам знайти такі способи та методи психологічної підтримки, реабілітації, які були б найбільш ефективними і прийнятними, з урахуванням етнопсихологічних особливостей наших громадян.
Спираючись на досвід, зазначимо, що ключове завдання для науковців, які опікуються питаннями психологічної підтримки та реабілітації, — створити інституції, котрі допоможуть ветеранам війни на Сході України отримати фахову висококваліфіковану медичну та психологічну допомогу.
На превеликий жаль, війна триває, а це означає, що учасників бойових дій ставатиме більше, а отже бійці мусять знати, куди вони можуть звернутись по кваліфіковану допомогу, і бути впевненими, що не залишаться зі своєю бідою сам на сам. Навчитися вміти слухати і чути кожного ветерана — має стати пріоритетом у роботі як для держави, так і, звісно, для професійної медико-психологічної спільноти. Наші дослідження, крім теоретичного значення для науковців, мають і практичну цінність для застосування їх у роботі медичними, військовими психологами, лікарями-психотерапевтами, особливо в госпіталях ветеранів війни, а також соціальними працівниками, співробітниками служби зайнятості та Міністерством у справах ветеранів.
Немає коментарів:
Дописати коментар