Ну от хто б звернув ще таку увагу на непомітну мляву реформу, якби не скандал? На жаль, поки що публічність і нездорова реакція на чиюсь некомпетентність чи криве слівце чиновника гуртують маси. Мова йтиме про морально-психологічне забезпечення в ЗСУ або “страшилки” про ветеранів, і наскільки держава піклується про тих, хто повернувся з війни.
93%
Історія про "93%" власне й актуалізувала питання, зокрема - в якому стані система реабілітації тих, хто повернувся з війни. Слід нагадати цю історію.
На круглому столі комітету ВР з питань охорони здоров’я, де головною темою були психологічна реабілітація учасників АТО і зменшення кількості самогубств серед демобілізованих військових, виступав начальник клініки психіатрії Головного військового клінічного госпіталю полковник Олег Друзь. Зокрема він заявив, що 93% учасників АТО є потенційною загрозою для суспільства і потребують лікування.
"Як свідчить міжнародний досвід, учасники бойових дій після повернення до мирного життя можуть стати загрозою як для власних сімей, так і для всього суспільства. За статистикою, 98% з них потребують кваліфікованої підтримки та допомоги внаслідок дії бойових стрес-факторів. Розлади характеризуються високим рівнем конфліктності, підвищеною агресією, низькою працездатністю, загостренням і розвитком хронічних захворювань, алкоголізмом, асоціальною поведінкою, підвищенням рівня суїцидів, скороченням тривалості життя", – зазначив він на засіданні. Ще й презентацію показав, де наочно видно ці 93%.
Відразу ж відреагували блогери, волонтери, ветерани і діючі військовослужбовці. Мовляв, як це так, "полковник з Міноборони вважає 93% учасників АТО "потенційною загрозою для суспільства". Після чого пішли гуляти інтернетом меми і флешмоби, військовики на своїх фото чи дописах іронізували, що вони "дуууже небезпечні і неадекватні", і навіть хештег придумали #1_з_93. Після такої реакції міністр оборони відсторонив (а не звільнив, як писали ЗМІ) Друзя від посади “у зв’язку з незадовільним виконанням службових обов’язків та призначив службове розслідування". Після чого помічники пана Друзя пояснювали, що то він обмовився і мав на увазі міжнародний досвід, а не українську АТО.
Ці дані про "потенційну загрозу" прокоментувала психологиня Катерина Проноза з Центру травмотерапії "Повернення" ГО "Українська Асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій":
"Щодо 93% можу сказати одне: Департамент у справах ветеранів уряду США публікує результати власних досліджень за минулі роки. Там було опитано більше 100 тис. ветеранів. При їхньому психологічному забезпеченні в них частота постановки діагнозу ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, - ред.) не перевищує 17%, в інших країнах (Ізраїль, Канада) не перевищує 15%, інші розлади також можуть бути як коморбідними, так і первинними, самостійними. Але загальний відсоток не перевищує 50% за даними іноземних досліджень (National Center for PTSD, наприклад). Тому мені важко сказати, що мав на увазі автор цитати, але можу сказати одне: резонанс та привід на обговорення, а також позитивний психологічний компонент єдності та “я не один такий, якщо навіть і такий” воно дало, а отже, ми - непереможні!"
Дійсно піднялася хвиля брифінгів, круглих столів і прес-конференцій на тему проблематики реабілітації учасників АТО і не вщухає до сьогодні. Але насправді це не було прологом історії.
Пролог
2014 рік. Анексія Криму і початок війни на Донбасі. У Збройних силах України нараховувалося 80 психологів, з них 40 посад було укомплектовано військовослужбовцями.
"Так сталося, що морально-психологічного забезпеченням ми почали займатися фактично з квітня 2014 року. У той час, коли проводилася мобілізація, коли у нас практично не було військових комісаріатів (їх було відновлено у 2015 році - понад 440), потрібно було вирішувати кількісний елемент ЗСУ, про якість тоді ніхто нічого не говорив, засоби психологічного вивчення особливо і не проводилися, та і чесно кажучи, було нікому", - розповів начальник Управління психологічного забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ Сергій Грилюк. За його словами, починаючи з 2015 року до цієї роботи почали включати представників на місцях, це були волонтери, також психологи за освітою, і це все робилося через органи місцевої влади під час призову. Робота не зовсім була ефективна, тому було запропоновано повернути відповідні посади психологів у військові комісаріати, на сьогоднішній день ці посаді у військкоматах є на рівні обласних, районних, міських комісаріатів.
Наприкінці 2015 року вийшло два важливих документи, які фактично зрушили процес реабілітації бійців з мертвої точки. У жовтні 2015 року президент видає наказ "Про додаткові заходи щодо соціального захисту учасників антитерористичної операції", а в грудні цього ж року міністр оборони видає наказ №701 про психологічну реабілітацію військовослужбовців ЗСУ, які брали участь в АТО, під час відновлення боєздатності військових частин.
"Психологічна реабілітація військовослужбовців Збройних сил України, які брали участь в АТО, під час відновлення боєздатності військових частин/підрозділів (далі - психологічна реабілітація військовослужбовців) становить собою комплекс заходів психологічного характеру, спрямованих на збереження, відновлення та корекцію психофізіологічних та психічних функцій, оптимального рівня боєздатності військовослужбовців, які були піддані впливу психотравмуючих чинників та постраждали внаслідок цього (далі - військовослужбовці), а також створення сприятливих умов для подальшого успішного виконання ними службових обов’язків", - йдеться у наказі.
Цивільні психологи разом з психологами-військовослужбовцями їздять на передову, працюють на першій та другій лінії оборони, в ППД підрозділів, створюються громадські організації, які працюють з військовиками, запрошують іноземних фахівців. Однак психологів все одно не вистачає.
Ще у 2015 році психолог і консультант Корпусу миру американець Френк Пьюселік, який пройшов в’єтнамську війну, в одному зі своїх інтерв’ю пояснив, що Україні терміново треба запросити фахівців з тих країн, де були війни. “Є п'ять фахівців - я всіх їх знаю, з усіма ними працював, оскільки брав участь у розробці технології виведення людини з посттравматичного стресового розладу (ПТСР), якою тепер користується Америка (у вас теж повинна бути держпрограма). Потім дати цим людям можливість навчити 500-800 кращих психологів у країні. Після чого відправити цих кращих експертів в усі регіони і лікарні готувати наступних фахівців. Через шість місяців у вас буде 10 тисяч тренованих людей, які допоможуть запобігти катастрофі. Якщо ви не зробите цього - велике питання, чи виживе Україна як держава. Росія спить і бачить ослаблену, деморалізовану Україну. Я говорив це вашим політикам, дипломатам, міністрам. Але вони відповідають, щоб я не хвилювався. Мовляв, у них все під контролем. А я ось хвилююся.
Сьогодні в Україні 696 центрів психологічної допомоги, але люди, які там працюють, не мають належної підготовки. Я 20 років працював з ветеранами, потім пішов у бізнес-консультування, але зараз, коли в Україні війна, я тут. Через кілька тижнів будуть готові 150 моїх учнів. А потрібні - десять тисяч!”
У грудні 2016 року з'являється посада Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників антитерористичної операції, які одержали поранення, контузію, каліцтво або інші захворювання під час участі в антитерористичній операції. Уповноваженим стає ветеран Вадим Свириденко.
Наші дні
У кожному батальйоні по штату має бути свій психолог. Та, як показує практика, вони є не усюди. До того ж через нестачу кадрів ці люди фактично є замполітами, а це зовсім інша специфіка.
Саме психологічне забезпечення ЗСУ складається з трьох основних напрямків. Перше – психодіагностування (професійний психологічний відбір), друге – психологічна підготовка, третє – психологічний супровід (супровід діяльності військовослужбовців, психологічна реабілітація).
Що перше, що друге, що третє в Україні кульгає на дві ноги.
"Ми відправляємо до кожної з бригад одну-дві групи психологів, які протягом двох-трьох тижнів проводять свою роботу, в першу чергу, щоб встановити стан хлопців, надати першу психологічну допомогу, виявити тих, хто знаходиться в критичному стані, і в подальшому їх перенаправити для інших видів допомоги, більш кваліфікованої", - пояснює Сергій Грилюк.
За його словами, на сьогоднішній день укомплектованість посад (психологів) близько 50%. А молоді психологи не хочуть іти до ЗСУ, тому що у цивільному секторі, додає Грилюк, можна отримувати набагато вищу зарплату.
Якщо більшість військовослужбовців не хочуть йти до психолога, є альтернатива - поговорити з капеланом. У Збройних силах (на сьогодні більше 60 посад) та Нацгвардії зараз активно налагоджують душпастирську опіку та інститут військового капеланства. За словами генерал-майора Олега Грунтковського, до кінця року всі військові частини ЗСУ будуть мати своїх підготовлених капеланів незалежно від конфесії.
10 жовтня начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ генерал-майор Олег Грунтковський на брифінгу розповів про численні дослідження серед 50 тис. військовослужбовців ЗСУ щодо їхнього морально-психологічного стану. Ці дослідження показали, що 75% особового складу повністю готові до виконання завдань за призначенням, а 80% довіряють своїм командирам. Скептичні коментарі щодо таких опитувань почали з’являтися миттєво, мовляв, “ага, оце прийшов солдат до командира і каже: товаришу комбате, щось не довіряю я вам”.
Ще пан Грунтковський навів такі дані, що за останні 9 місяців у ЗСУ вдалося зменшити правопорушення серед військовослужбовців на 9%. А небойові втрати скоротилися на 36% у порівнянні з таким самим періодом у 2016 році. Причиною цього в МО вважають покращення морально-психологічного стану військовослужбовців.
З початку цього року у спеціалізованих медичних закладах психологічну реабілітацію пройшли 2063 військовослужбовці, з них 75 бійців разом зі своїми сім’ями проходили реабілітацію за кордоном (Македонія, Грузія). Пан Грунтковський наголосив, що є 29 обласних госпіталів ветеранів війни, 15 реабілітаційних установ, з якими Державною службою у справах ветеранів війни та учасників АТО укладено угоди про надання послуг з психологічної реабілітації.
Медико-психологічна реабілітація військовослужбовців здійснюється у трьох санаторіях. Переважно вона стосується тих, хто має або граничний стан, або дістав поранення. Зараз на основі навчально-спортивної бази зимових видів спорту "Тисовець" організували пілотний проект, у якому планують проводити психологічну реабілітацію лише військовослужбовців. База дає можливість проводити одразу психологічну реабілітацію для 100 осіб. Зараз там проводяться ремонтні роботи, 26 вересня розпочалася підготовка фахівців. Реабілітація там триватиме 14 днів.
І поки зупинимося на цьому.
Чому військові не ходять до психологів?
У наступному розділі буде багато нудної інформації про закони, тому зараз легка розминка. Я опитала деяких своїх знайомих військовослужбовців і попросила назвати три причини, чому б вони ніколи не пішли до психолога. Публікувати усі відповіді не буду, тому що вони приблизно однакові у всіх. Майже усі опитані мною пояснювали своє небажання візиту до психолога тим, що наперед були впевнені, що він або вона їм не допоможе. Ось деякі відповіді шістьох опитаних.
1. Некомпетентність фахівців.
Відсутність часу.
Впевненість, що це мені не потрібно.
2. Хотів би піти до психолога.
3. Вагаюся в профeсійності.
Я військова, а психолог цивільний.
Я сама собі психолог.
4. Відсутність кваліфікації і досвіду.
Незручність озвучувати свої слабкості чужій людині.
Невпевненість у тому, що мої секрети залишаться у таємниці.
Відсутність віри у те, що спілкування з психологом мені допоможе.
5. Сумніваюся в його фаховій підготовці.
Якщо він зробить запис у моїй книзі, це може вплинути на подальше проходження служби.
Якщо його послуги платні, то мене "задушить жаба". А якщо безоплатні - див. пункт 1. Краще з котом поговорити.
6. Не має часу.
Не бачу сенсу.
Мої проблеми нікого не хвилюють.
Психологиня Катерина Проноза пояснила, що багато чого залежить від фахівця, який мотивує на отримання допомоги. Якщо він демонструє професійність та емпатійність, до частота звернень до нього може збільшуватись.
"Але ж у нас іноді все ж таки зберігаються забобони - якщо ти звертаєшся до психолога, то ти "хворий на голову". Також негативний попередній досвід спілкування із фахівцями в галузі психічного здоров`я, що не задовільнили потреби (наприклад, фахівець не може повернути загиблого товариша, але може допомогти із процесом переживання горя), а також зневіра у те, що хтось його розуміє. Одним з проявів ПТСР, до речі, є уникнення. Уникнення як думок та спогадів про психотравмуючу подію, так і уникнення отримання допомоги. Це також може бути причиною відмови від роботи з психологом", - розповідає фахівчиня.
Щодо найбільш розповсюджених симптомів, з якими звертаються ветерани, то це часто є порушення сну, неможливість самому чи самій опанувати власні стани, зокрема агресію, страхи власних можливих чи наявних реакцій ("я боюсь, що колись когось уб`ю"), та неможливість реінтеграції у мирне середовище (не відчуваю тих радощів, що були до війни тощо).
Той же Френк Пьюселік теж говорив, що більшість ветеранів не поспішають до психологів ще й тому, що ті "не в темі". Тобто теоретики приходять до практиків і кажуть: "Я знаю, що тобі робити!" Стривайте-но, хто з вас втрачав на полі бою друзів? Хто вбивав? Я вижив, а ти в теплі. І ти після цього будеш вчити мене жити?"
"Реабілітаційний табір" для військових та їхніх сімей
Є недержавні програми, націлені на адаптацію ветеранів після їхнього повернення з війни. Волонтери збирають кошти, різні громадські організації виграють гранти та організовують такі заходи, як поїздки до Карпат чи на море, у якийсь санаторій чи на курси. Мені пощастило провести тиждень з ветеранами та їхніми сім'ями на відпочинку на березі Азовського моря. Хоча це був не тільки відпочинок, реабілітаційна програма, я назвала це для себе умовно "реабілітаційним табором ветеранів". Шість різних сімей військових: добробати, прикордонники і ЗСУ. Обов'язковими умовами для учасників та членів їхніх родин була щоденна робота з психологом і "сухий закон". Важливим було те, що проводилася і групова робота, й індивідувальна, тобто кожна пара принаймні один раз мала би поговорити з фахівцем.
Першим подивом у військових було те, що їх привезли не у совковий санаторій з облупленими стінами, а пристойний комплекс з усіма базовими умовами, розташований майже на пляжі. "Одного разу побачене втрачає над нами владу", - крім усіх інших незрозумілих термінів типу "психоедукація" сказала психолог на першому занятті. О-о-о-о! Куди ми потрапили? Зараз нас будуть "лікувати".
Однак на кожному занятті ставало все цікавіше, люди розкривалися, не соромилися, плакали, сміялися, ділилися емоціями, спогадами чи мріями. Ліпили, малювали, купували на аукціоні цінності. Що цікаво, що майже ніхто не згадував свою війну, майже ніхто не жалівся, як було важко, чи навпаки, як було незабутньо. Ніхто не змагався, хто і коли більше відвоював. Однак, зрозуміло, що у кожного з учасників були свої життєві травми і свій досвід. Говорити про них не буду, бо це не зовсім коректно. Щодня відпочинок був активний. Соляна кімната, дельфінарій, зоопарк, екскурсія по місту, риболовля, яхта. І спілкування, спілкування, спілкування.
Шість сімей – це крапля в морі. Таких десятки тисяч. І цей міні-курс організували самі фахівці, зібрали гроші і допомагають сім’ям військовим, не розділяючи їх на кадрових, добровольців, на роди військ чи ще щось. Не буду оригінальною, коли скажу, що навіть сотні таких волонтерів не вирішать питання адаптації ветеранів усієї країни. І що завдання держави налагодити цю систему так, щоб вона працювала, хоча би у силовому блоці.
Міноборони → Мінсоцполітики. Нудний розділ. Але важливий!
Якщо ви демобілізований чи у вас закінчився контракт і ви повернулися до цивільного життя, забудьте про все, що написано вище. Це не для вас. Як тільки за звільненим військовослужбовцем зачиняються двері, усі програми від МО, зокрема і реабілітація, на нього чи на неї не діє. Тепер це справа де-юре Міністерства соціальної політики, де-факто – волонтерських організацій, громадських організацій, спілок або самих ветеранів.
“Суто на сьогоднішній день для військових, які будуть продовжувати військову службу, нам важливо проводити заходи психологічної реабілітації, але ми їх не адаптуємо до цивільного життя, і, на жаль, ми не можемо займатися тими, хто уже залишив ЗСУ і перейшов на іншу ниву діяльності”, - підтверджує Сергій Грилюк з Управління психологічного забезпечення ЗСУ.
Коли військовослужбовець перестає бути військовослужбовцем і стає цивільним, ним має опікуватися Міністерство соціальної політики. І тепер ми підійшли до найбільшої проблеми щодо процесу реабілітації в Україні – абсолютна відсутність системності організації одного єдиного процесу в одному єдиному уряді! З 2014 року у ЗСУ, НГУ, СБУ, ДСНС намагаються створити єдину систему для всього силового блоку. Поки що результату немає.
На сьогодні, за даними Мінсоцполітики, в Україні 296 278 учасників АТО користуються пільгами та гарантіями держави (однак ветеранів набагато більше), близько 5 тисяч учасників АТО отримали статус інвалідів. Зараз реабілітаційних центрів на всіх не вистачає, обладнання застаріле, та, по суті, далеко не кожен мріє провести свою відпустку в санаторії часів СРСР.
Ще в грудні 2015 року місія ВООЗ та Міжнародне товариство фізичної і реабілітаційної медицини оцінювали рівень надання реабілітаційної допомоги в Україні, зокрема законодавство та його відповідність міжнародним стандартам. Результати були невтішними і залишаються такими до сьогодні. Фахівці вказали, що українські "законодавчі та підзаконні акти щодо реабілітації є фрагментарними, недостатнім є рівень координації між уповноваженими центральними органами виконавчої влади та організаціями, що надають послуги з реабілітації, відсутність цілісної системи реабілітаційних послуг, яка буде покривати всі фази та рівні надання допомоги, реабілітаційні послуги недоступні багатьом особам, які їх потребують, зазначені послуги традиційно надаються санаторно-курортними закладами (мабуть, побували в українських радянських санаторіях), кадрове забезпечення реабілітації не досягає світових та європейських стандартів" та багато іншого не дуже приємного.
Влітку 2017 року виходить розпорядження Кабміну з довгою назвою "Про схвалення Концепції Державної цільової програми з фізичної, медичної, психологічної реабілітації і соціальної та професійної реадаптації учасників антитерористичної операції на період до 2022 року", в якому запевняють, що всі зауваження ВООЗ враховано і взято курс на покращення в області реабілітації ветеранів і спробують зробити все за 4 роки. За цільовою програмою з’явиться можливість надати послуги понад 350 тисячам осіб. Щодо організації спеціалізованих реабілітаційних центрів для ветеранів, реформатори будуть спиратися на досвід США та Хорватії. А в Ізраїлю візьмуть модель національної мережі центрів забезпечення стресостійкості населення, в яких "надається системна психосоціальна підтримка особам, які потребують невідкладної психологічної допомоги, а також психотерапії та психологічної реабілітації".
Психологиня Катерина Проноза на питання про унікальність саме війни на сході України запевняє, що "гібридна війна" має щодо стресу як позитивні так і негативні прояви.
"Із позитивних є те, що ми все ж таки обороняємо власну землю і не є загарбниками, та наявність підтримуючих структур (волонтери, побратими, державна сторона нашої країни). З негативних проявів - рівень культури звернення до психологів (ті напрямки, якими діляться з нами наші закордонні колеги, не завжди є адаптованими до нашого менталітету та, навіть, доречними).
Щодо досвіду інших країн щодо стресостійкості: у всьому світі є підготовка, профілактика та лікування. Звичайно, країни, у яких досвід військових дій триває достатньо довго (Ізраїль, наприклад), мусили пристосовуватись. Тому зараз для нас їхній досвід є безцінним", - вважає вона.
Нещодавно в Адміністрації президента презентували проект закону “Про систему реабілітації в Україні”, в якому значну увагу фокусують на створенні спеціальних центрів реабілітації, де й працюватимуть мультидисциплінарні команди. Законопроект зараз на стадії громадського обговорення, розробникам можна надсилати свої коментарі та пропозиції на електронну адресу nataliia.zaretska@apu.gov.ua.
Якщо повернутися до Концепції цільової програми Кабміну, то в уряді планують охопити психологічними послугами:
- в 2018 році - 30 тис. учасників АТО
- у 2019-2022 роках — 67 тис. учасників АТО щороку;
послугами медичної та фізичної реабілітації:
- у 2018 році — 30% учасників АТО, які дістали захворювання, поранення або каліцтва під час або внаслідок участі в АТО
- у 2019 році — 40% осіб зазначеної категорії
- у 2020 році — 60% осіб
- у 2021 році — 80% осіб
- у 2022 році — 98% осіб зазначеної категорії;
охоплення заходами реадаптації, спрямованими на стимулювання можливостей учасників антитерористичної операції:
- у 2019 році - 40% учасників антитерористичної операції з числа демобілізованих, звільнених у запас або відставку
- у 2020 році – 60% осіб зазначеної категорії
- у 2021—2022 роках — 100% осіб, які мають право або хочуть скористатися зазначеними заходами.
Підсумки і лірика
До 2022 року ще далеко, а ветеранів стає все більше. Все більше виникає негативних історій і все більше – позитивних. Ветерани відкривають свій бізнес, свої організації, допомагають іншим ветеранам. Та це зокрема у містах. У маленьких містечках та селах ситуація не райдужна.
Найбільша проблема, яку не змогли вирішити з 2014 року (про раніше взагалі не йдеться), – це відсутність системності і взаємодії між державними структурами та "фрагментарна" нормативно-правова база щодо реабілітації. Невелика кількість реабілітаційних закладів та застаріле майно як спадщина Радянського Союзу, нестача фахівців, недовіра до психологів в українців, відсутність культури звернення. А ще низька освіченість тих, хто має справу з військовими та ветеранами.
В одному з сюжетів з фронту журналіст запитав у військовослужбовця на передовій: "А вас хоч син впізнає?" На передовій! В одній з гарячих точок! До чого це я? Проблема ж не лише в якомусь конкретному міністерстві чи одному чиновнику. Завдання цілого суспільства - навчитися жити в інших реаліях, воєнних і поствоєнних. Не ми перші і, на жаль, не ми останні. І не можу не згадати слова військового психолога, ветерана Андрія Козінчука, який, по-перше, закликає говорити не "реабілітація", а "адаптація" і, по-друге, наголошує, що ветерани – це звичайні люди, які просто мають специфічний досвід, і не треба вішати на них будь-які ярлики, вимагати геройства чи ще чогось, що ви понавигадували собі про ветеранів.
Ірина Сампан
Немає коментарів:
Дописати коментар