У першій частині циклу статей «Пільги для ветеранів» мова йшла про опис ситуації із ветеранськими послугами і пільгами, яка склалася за останні роки, та ті принципи, які мають лягти в основу нової системи послуг для наших воїнів.
Це одне із завдань, яке вже чекає на нових парламентарів та урядовців. Говорячи про ветеранські послуги і пільги, я маю на увазі і учасників бойових дій, і осіб з інвалідністю внаслідок війни, і членів сімей загиблих.
В другій частині циклу сконцентрую свою увагу на одному з основних принципів, якому мають відповідати нові ветеранські послуги. Це їх затребуваність.
Перед цим пригадаємо, яким чином раніше формувалися пільги для ветеранів. Цей процес мені нагадував будівництво дачі в селі, яке мало початок та не має кінця. Спочатку у господарів з’явилася вільна земля, потім збудували літню халабуду, де можна сховатись від дощу, через кілька років поруч «виріс» маленький вагончик, далі про все це забули на роки, потім, згадавши, прибудовували до нього літню кухню, тим часом вагончик вже потребував ремонту і щороку виглядав все гірше, а залишки халабуди, пристосованої до різних потреб, було шкода зносити. В той час, коли ще через кілька років господарі вирішили добудувати другий поверх до цієї збірної конструкції, стало зрозуміло, що за десятиліття такого господарювання, потрібно зносити все це добро і будувати будинок з нуля.
Пільги для ветеранів нагромаджувались у законодавстві поступово. Проходив час, змінювались каденції депутатів, минали роки, а пільг і гарантій у законах ставало все більше. І не важливо, чи була в них необхідність, чи потребували їх ветерани та чи діяли такі пільги на практиці. Головне, що прийняли і записали.
Більшість пільг, передбачених в законі «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 12, 13, 15) існують там з 1993 року. Минуло 26 років! З того часу відбулися величезні зміни в соціальному, економічному , політичному житті суспільства і ветеранів зокрема, відтак трансформувалися їх потреби. Черги на встановлення домашніх телефонів вже немає, а їх користувачі зникають, як гроші в дорожніх фондах. Відпала потреба в одній послузі, на заміну приходять інші.
Відтак, сьогодні ми маємо старий будинок ветеранських пільг, захаращений нормами права, які здебільшого не виконуються. Така конструкція не має майбутнього. Для формування нової системи ветеранських послуг потрібно взяти чистий аркуш паперу та розібратись, чого власне потребують ветерани. Зазначу, що кожен етап такого визначення має мати публічну площину із залученням ветеранів, волонтерів та експертів.
Повертаємось до озвученого на початку принципу «затребуваність послуг для ветеранів».
1. Послуга від держави має бути потрібною ветеранам. Це означає, що вона має відповідати їх потребам, відповідати на їх запити. Хто найкраще знає потреби ветеранів? Депутати, урядовці, експерти? - Найперше це самі ветерани, які мають а) описати свої потреби б) дати відповідь на питання, які послуги, на їх думку, ветерани мають отримувати від держави.
Важливо розуміти різницю між потребами і власне послугами. Потреба – це те, що необхідно отримати, тобто кінцева мета. Наприклад, потреба у міцному здоров’ї, потреба у житлі, потреба у матеріальному забезпеченні. Послуга – це відповідь на питання, яким чином можна забезпечити ту чи іншу потребу. Наприклад, потреба у житлі може бути забезпечена через пільгові довгострокові кредити, грошову компенсацію тощо. Потреба у грошах може бути забезпечена через стимулювання відкриття бізнесу, розширення ринку праці, зниження податків для роботодавців, які приймають на роботу ветеранів, освоєння нових запитуваних та добре оплачуваних професій після звільнення осіб з військової служби.
З таким розумінням стане очевидно, що деякі наявні сьогодні пільги не потрібні, оскільки вони не задовольняють потреби ветеранів, водночас лишаються потреби, які мають бути задоволені через впровадження нових послуг. Мета послуг (пільги) – це не просто хороша річ для ветерана, це задоволення його/її конкретної потреби, на яку спрямована послуга. Цей фокус потрібно постійно тримати в полі зору.
Важливо до опитування і дискусій долучати членів сімей ветеранів, та осіб, які останнім часом надають ветеранам послуги (волонтери, юристи, психологи тощо) . На щастя, набір сучасних технологій дозволяє зібрати та проаналізувати таку інформацію як в он-лайні, так і на безпосередніх зустрічах.
2. Перелік потреб. Після проведеного аналізу потреб і відповідей цільової аудиторії потрібно сформувати перелік основних ветеранських потреб. Різниця між потребами і послугами описана вище.
3. Перелік можливих послуг. Далі час перейти до пошуку можливих інструментів задоволення ветеранських потреб. Тут буде слушним провести аналіз українського попереднього досвіду та зарубіжних практик, що не виключає створення нової послуги, якої раніше не було.
4. Бюджет. Прорахувати вартість кожної послуги та зіставити отримані результати з можливостями Державного бюджету.
5. Сформувати бачення (концепт) системи ветеранських послуг. Без глибокого розуміння і бачення, що ми будуємо і що хочемо отримати, неможливо створити систему пов’язаних і доступних послуг. Приблизне бачення таке.
На даний час існує більше 20 різноманітних ветеранських пільг і послуг. На них загалом виділяється купа державних коштів, більшість з яких зникають, як вода у пісок. Працюють вони здебільшого погано, порядок реалізації бюрократичний, адмініструвати і контролювати весь цей процес дуже складно.
Тому держава після вивчення потреб ветеранів і наявного фінансового ресурсу має сконцентрувати свою увагу і кошти на основних послугах.
Підхід простий. Держава гарантує надання кількох послуг. Їх кількість невелика, однак вони покривають найбільші ветеранські потреби. Вони чіткі, зрозумілі, всім відомі і дуже потрібні, наповнені реальним змістом, а не існують на папері, їх відносно просто адмініструвати і контролювати.
Наприклад, серед цього переліку, але не обмежуючись ним, можуть бути такі послуги:
+ послуги ресоціалізації як широкого процесу адаптації ветеранів до мирного життя, які в тому числі включають великі грошові виплати після звільнення, фізичне та психічне відновлення, сприяння в пошуку роботи тощо;
+ послуги з підтримки здоров’я протягом всього життя (лікування та обстеження в госпіталях, санаторно-курортне лікування);
+ пільгові кредити на купівлю житла;
+ комунікаційно-консультативні послуги (місця підтримки і ветерансько-волонтерського спілкування – ветеранські хаби, будинки ветеранів).
Безумовно, це лише короткий нарис послуг, конкретний перелік яких має народитися після детального дослідження ветеранських потреб та внаслідок широких суспільно-ветеранських дискусій. Але підхід має зберігатися: кількість послуг має бути відносно невеликою, а потреба в послузі дуже необхідною і має відповідати основним потребам ветеранів. Ці послуги фінансуються з Державного бюджету, реалізувати їх просто, інші додаткові послуги можуть надаватися місцевими органами влади та недержавним сектором.
Ми маємо пам’ятати, що термін «державні кошти» - це умовність, яка існує лише на папері. Реально це кошти всіх платників податків, тобто наші з вами гроші, які мають йти на забезпечення потреб громадян, в даному разі саме того, що необхідно для наших ветеранів. Завдання ж державного апарату – зробити все, щоб скористатися послугами було легко і комфортно, без бюрократії та з максимальною повагою до наших воїнів. Як цього досягти, про це розмірковуватиму у третій частині циклу статей «Пільги для ветеранів».
Антон Красов,
Правозахисник, юрист, тренер
https://www.facebook.com/anton.krasov
Джерело
Це одне із завдань, яке вже чекає на нових парламентарів та урядовців. Говорячи про ветеранські послуги і пільги, я маю на увазі і учасників бойових дій, і осіб з інвалідністю внаслідок війни, і членів сімей загиблих.
В другій частині циклу сконцентрую свою увагу на одному з основних принципів, якому мають відповідати нові ветеранські послуги. Це їх затребуваність.
Перед цим пригадаємо, яким чином раніше формувалися пільги для ветеранів. Цей процес мені нагадував будівництво дачі в селі, яке мало початок та не має кінця. Спочатку у господарів з’явилася вільна земля, потім збудували літню халабуду, де можна сховатись від дощу, через кілька років поруч «виріс» маленький вагончик, далі про все це забули на роки, потім, згадавши, прибудовували до нього літню кухню, тим часом вагончик вже потребував ремонту і щороку виглядав все гірше, а залишки халабуди, пристосованої до різних потреб, було шкода зносити. В той час, коли ще через кілька років господарі вирішили добудувати другий поверх до цієї збірної конструкції, стало зрозуміло, що за десятиліття такого господарювання, потрібно зносити все це добро і будувати будинок з нуля.
Пільги для ветеранів нагромаджувались у законодавстві поступово. Проходив час, змінювались каденції депутатів, минали роки, а пільг і гарантій у законах ставало все більше. І не важливо, чи була в них необхідність, чи потребували їх ветерани та чи діяли такі пільги на практиці. Головне, що прийняли і записали.
Більшість пільг, передбачених в законі «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 12, 13, 15) існують там з 1993 року. Минуло 26 років! З того часу відбулися величезні зміни в соціальному, економічному , політичному житті суспільства і ветеранів зокрема, відтак трансформувалися їх потреби. Черги на встановлення домашніх телефонів вже немає, а їх користувачі зникають, як гроші в дорожніх фондах. Відпала потреба в одній послузі, на заміну приходять інші.
Відтак, сьогодні ми маємо старий будинок ветеранських пільг, захаращений нормами права, які здебільшого не виконуються. Така конструкція не має майбутнього. Для формування нової системи ветеранських послуг потрібно взяти чистий аркуш паперу та розібратись, чого власне потребують ветерани. Зазначу, що кожен етап такого визначення має мати публічну площину із залученням ветеранів, волонтерів та експертів.
Повертаємось до озвученого на початку принципу «затребуваність послуг для ветеранів».
1. Послуга від держави має бути потрібною ветеранам. Це означає, що вона має відповідати їх потребам, відповідати на їх запити. Хто найкраще знає потреби ветеранів? Депутати, урядовці, експерти? - Найперше це самі ветерани, які мають а) описати свої потреби б) дати відповідь на питання, які послуги, на їх думку, ветерани мають отримувати від держави.
Важливо розуміти різницю між потребами і власне послугами. Потреба – це те, що необхідно отримати, тобто кінцева мета. Наприклад, потреба у міцному здоров’ї, потреба у житлі, потреба у матеріальному забезпеченні. Послуга – це відповідь на питання, яким чином можна забезпечити ту чи іншу потребу. Наприклад, потреба у житлі може бути забезпечена через пільгові довгострокові кредити, грошову компенсацію тощо. Потреба у грошах може бути забезпечена через стимулювання відкриття бізнесу, розширення ринку праці, зниження податків для роботодавців, які приймають на роботу ветеранів, освоєння нових запитуваних та добре оплачуваних професій після звільнення осіб з військової служби.
З таким розумінням стане очевидно, що деякі наявні сьогодні пільги не потрібні, оскільки вони не задовольняють потреби ветеранів, водночас лишаються потреби, які мають бути задоволені через впровадження нових послуг. Мета послуг (пільги) – це не просто хороша річ для ветерана, це задоволення його/її конкретної потреби, на яку спрямована послуга. Цей фокус потрібно постійно тримати в полі зору.
Важливо до опитування і дискусій долучати членів сімей ветеранів, та осіб, які останнім часом надають ветеранам послуги (волонтери, юристи, психологи тощо) . На щастя, набір сучасних технологій дозволяє зібрати та проаналізувати таку інформацію як в он-лайні, так і на безпосередніх зустрічах.
2. Перелік потреб. Після проведеного аналізу потреб і відповідей цільової аудиторії потрібно сформувати перелік основних ветеранських потреб. Різниця між потребами і послугами описана вище.
3. Перелік можливих послуг. Далі час перейти до пошуку можливих інструментів задоволення ветеранських потреб. Тут буде слушним провести аналіз українського попереднього досвіду та зарубіжних практик, що не виключає створення нової послуги, якої раніше не було.
4. Бюджет. Прорахувати вартість кожної послуги та зіставити отримані результати з можливостями Державного бюджету.
5. Сформувати бачення (концепт) системи ветеранських послуг. Без глибокого розуміння і бачення, що ми будуємо і що хочемо отримати, неможливо створити систему пов’язаних і доступних послуг. Приблизне бачення таке.
На даний час існує більше 20 різноманітних ветеранських пільг і послуг. На них загалом виділяється купа державних коштів, більшість з яких зникають, як вода у пісок. Працюють вони здебільшого погано, порядок реалізації бюрократичний, адмініструвати і контролювати весь цей процес дуже складно.
Тому держава після вивчення потреб ветеранів і наявного фінансового ресурсу має сконцентрувати свою увагу і кошти на основних послугах.
Підхід простий. Держава гарантує надання кількох послуг. Їх кількість невелика, однак вони покривають найбільші ветеранські потреби. Вони чіткі, зрозумілі, всім відомі і дуже потрібні, наповнені реальним змістом, а не існують на папері, їх відносно просто адмініструвати і контролювати.
Наприклад, серед цього переліку, але не обмежуючись ним, можуть бути такі послуги:
+ послуги ресоціалізації як широкого процесу адаптації ветеранів до мирного життя, які в тому числі включають великі грошові виплати після звільнення, фізичне та психічне відновлення, сприяння в пошуку роботи тощо;
+ послуги з підтримки здоров’я протягом всього життя (лікування та обстеження в госпіталях, санаторно-курортне лікування);
+ пільгові кредити на купівлю житла;
+ комунікаційно-консультативні послуги (місця підтримки і ветерансько-волонтерського спілкування – ветеранські хаби, будинки ветеранів).
Безумовно, це лише короткий нарис послуг, конкретний перелік яких має народитися після детального дослідження ветеранських потреб та внаслідок широких суспільно-ветеранських дискусій. Але підхід має зберігатися: кількість послуг має бути відносно невеликою, а потреба в послузі дуже необхідною і має відповідати основним потребам ветеранів. Ці послуги фінансуються з Державного бюджету, реалізувати їх просто, інші додаткові послуги можуть надаватися місцевими органами влади та недержавним сектором.
Ми маємо пам’ятати, що термін «державні кошти» - це умовність, яка існує лише на папері. Реально це кошти всіх платників податків, тобто наші з вами гроші, які мають йти на забезпечення потреб громадян, в даному разі саме того, що необхідно для наших ветеранів. Завдання ж державного апарату – зробити все, щоб скористатися послугами було легко і комфортно, без бюрократії та з максимальною повагою до наших воїнів. Як цього досягти, про це розмірковуватиму у третій частині циклу статей «Пільги для ветеранів».
Антон Красов,
Правозахисник, юрист, тренер
https://www.facebook.com/anton.krasov
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар