Мабуть найбільше, що в раз вводить у ступор для багатьох у тренувальних центрах є те, на скільки вільно себе відчувають на своїх базах військові. По газонам ніхто не ходить, на них грають у футбол, влаштовують барбекю та катаються на велосипедах. Так, навіть біля казарм увечорі можливо знайти групу бійців, які сидять на стільцях у шортах та грають на гітарі, а по вихідних – смажуть сосиски на мангалі попиваючи пиво. Ніякого криміналу у цьому ніхто не бачить, людям також потрібно відпочити, та робити це як люди, а не роботи.
Алкоголь доволі доступний. В маленькому PX (Post Exchange -американський військторг) прямо біля казарм його немає зовсім, але у центральному “військторзі” війсьвого містечка вибір більш ніж широкий та придбати пива ніхто не забороняє. Дещо складніше з більш міцним алкоголем. Звичайний військовослужбовець може придбати (та безперешкодно пронести в казарму) не більше 100 грам міцного алкоголю в PX (маленька пляшка-пробник), для купівлі більших масштабів потрібно ID в якому відмічено дозвіл коменданта на це. Як правило це дозволяється сержантам, офіцерам та членам їхніх сімей.
Втім, якщо у цивільному одязі дістатись кудись у зовсім цивільний населений пункт, то тебе, зрозуміле діло, ніхто не буде утримувати. На вихідних ворота бази працюють на в’їзд до 22:00 та цілодобово – на вхід пішки. Так що головне в цих розслабленнях – без пригод. Якщо можеш тримати себе в руках – вперед.
На самій території де стоять казарми взагалі навряд вдасться побачити офіцера будь якого рангу. Навіть сержант старших рангів – рідкість. Це професійні військовослужбовці, які мешкають з сім’ями у військовому містечку у службовій квартирі/будинку. При чому краще себе почувають сержанти. Офіцерів призначають куди завгодно і вони мотаються через весь світ в залежності від призначення, а сержант як правило завжди служить у своїй частині. Тому коли бачиш на території військового містечка на крутому мускул-карі у формі, це практично завжди місцевий сержант. Військові пільгові кредити та відсутність необхідності переїжджати кожні декілька років дозволяє їм нормально пустити коріння, та в решті решт відчувати себе тут справжніми володарями життя. Що, втім, не зовсім розходиться з реальним станом справ. Головних людей на базі завжди двоє – сам командир частини (комбат, комбриг…) та головний сержант. При вході в штаб висять саме ці два прізвища.
Наприклад організація та проведення Tank Challenge – виключно сержантська затія та робота. Начальник міжнародних навчань – сержант. Так, саме так. Ловіть щелепу.
Враховуючи те, що у американців (так і в деяких ще) командна одиниця від роти – це вже повноцінний окремий організм, зі своєю назвою, прапором і так далі, то у цього організма є певний бюджет який виділяється на поточні потреби типу туалетного паперу та тому подібного. Не питайте мене як це оформляється, враховуються або списується – я не знаю, але скажу, що “штаб роти” значно більше ніж у нас. Так чи інакше цілком нормальним є виділення з цього бюджету якоїсь суми на роботу з підвищення морального духу підрозділу та, наприклад, придбати все пиво та м’ясо на загальний захід. Це нормально. Чіпляйте щелепу назад, тепер про сумне.
Не потрібно думати, що тут прямо країна-аватарія, “гуляй рука – балдєй пісюн”. Зовсім ні. Затяги тут також є і не мало. Дисципліна підтримується, та з планом виконання наказів – залізна. Та як розказали, перший час в навчальному центрі всі не те що стройову підготовку вчать, а взагалі по території центру пересуваються виключно стройовим кроком, навіть у туалет. А ось церемонія передачі посту у почесної варти напевно би половина нашого батальйону почесної варти добровільно перевелась у сапери. Погляньть на ютуб – очманієте.
Так що всього хорошого в міру. Працює військова поліція. При чому працює вона просто як патрульна поліція – їздить на машинах та виловлює порушників. Для особливо спритних завжди є сержант рідного підрозділу якому дуже не хочеться, що би твоя чи будь яка інша особистість зіпсувала йому послужний список та завадила виплатити кредит за “Мустанг”. Тому сержанти шикують та затягують. Та роблять це в кращих традиціях того, що деякі можуть навіть назвати дідівщиною. З того, що я бачив особисто – боєць йшов по базі в одному берцю та в одному тапку. Сержант наказав. Не дізнався за що правда. Один забув зброю в машині – весь день ходив з автоматом та каністрою води в руці. Ну а про всякі дрібниці типу “віджимайся поки мені не набридне”, я навіть не згадую. Вигуки “Раз, сер! Два, сер”..” можно почути в доволі несподіваних місцях. Наприклад на інструктажі з техніки безпеки, а зал заповнений військовослужбовцями різних країн. Ну а не потрібно переговорюватись між собою коли тебе інструктують. Несподівано, так.
Для більш серйозних порушень є і грошові покарання, також доволі болісні, враховуючи не найбільшу за американськими мірками заробітну платню рядового. Декілька зальотів – і до побачення армія, в незалежності від вислуги, заслуг та звання.
Щодо грошових винагород, то вони також є і доволі різнобарвні. Наприклад за звання якоїсь корисної іноземної мови – доплата 200 доларів на місяць. Пройшов якісь додаткові курси – отримай за них щомісячну доплату. Наприклад курси стрибків з парашутом. Курси такелажника. Курси складського обліку. Купа найрізноманітніших курсів з доплатою в якості мотиватора до саморозвитку. Взагалі саморозвиток – наріжний камінь американської армії. “Нам потрібні мотивовані люди” це не лозунг. Це жорстка система відбору. Наприклад, підходить у офіцера вислуга для отримання чергового звання. Він проходить комісію. Якщо не проходить – в нього є півроку на ще одну спробу. Якщо не проходить і її то… Ні, не залишають служити в попередньому званні. Його звільняють. Все. “Двадцятип’ятирічних капітанів” тут немає. Звичайно кожен наступний ранг значно відрізняється в оплаті, тому якщо хочеш нормально отримувати, потрібно прагнути зросту, а не теплого місця.
Що стосується солдат, то вони тут в основному заради соцпакету та вражень, а не зарплати. Базова ставка рядового у 2000 доларів це не так і багато за мірками США, саме тому варіант самовдосконалення заради доплат. Дуже сильний бонус це оплата освіти після закінчення контракту – для багатьох служба в армії це дійсно трамплін у житті. Для багатьох це і пригоди, і мандри. З врахуванням, що ротації бувають по всьому світі та тебе не запирають в клітці на міці служби то можна дійсно побачити світ за кошт дяді Сема.
Також до служби привертає безкоштовна медицина (в США вона страхова та не дешева), пільгові кредити та купу інших приємних бонусів. Ну наприклад, військові у США не платять за ліцензію на полювання. Тому загроза вилитіти зі служби доволі серйозний фактор, щоб тримати себе в руках.
В якості висновку скажу, що завдяки добре збалансованій системі заохочень з “вільностями” й системою дисципліни з обмеженнями досягається те що кількість бажаючих служити в армії не зменшується, та що можливо ще важливіше – більшість бажає служити далі. Наприклад, кількість людей, що продовжили контракт по його завершенню у 2017 році складає рекордних 86%.
Автор публікації: Олексій Бобовніков
Джерело
Алкоголь доволі доступний. В маленькому PX (Post Exchange -американський військторг) прямо біля казарм його немає зовсім, але у центральному “військторзі” війсьвого містечка вибір більш ніж широкий та придбати пива ніхто не забороняє. Дещо складніше з більш міцним алкоголем. Звичайний військовослужбовець може придбати (та безперешкодно пронести в казарму) не більше 100 грам міцного алкоголю в PX (маленька пляшка-пробник), для купівлі більших масштабів потрібно ID в якому відмічено дозвіл коменданта на це. Як правило це дозволяється сержантам, офіцерам та членам їхніх сімей.
Втім, якщо у цивільному одязі дістатись кудись у зовсім цивільний населений пункт, то тебе, зрозуміле діло, ніхто не буде утримувати. На вихідних ворота бази працюють на в’їзд до 22:00 та цілодобово – на вхід пішки. Так що головне в цих розслабленнях – без пригод. Якщо можеш тримати себе в руках – вперед.
На самій території де стоять казарми взагалі навряд вдасться побачити офіцера будь якого рангу. Навіть сержант старших рангів – рідкість. Це професійні військовослужбовці, які мешкають з сім’ями у військовому містечку у службовій квартирі/будинку. При чому краще себе почувають сержанти. Офіцерів призначають куди завгодно і вони мотаються через весь світ в залежності від призначення, а сержант як правило завжди служить у своїй частині. Тому коли бачиш на території військового містечка на крутому мускул-карі у формі, це практично завжди місцевий сержант. Військові пільгові кредити та відсутність необхідності переїжджати кожні декілька років дозволяє їм нормально пустити коріння, та в решті решт відчувати себе тут справжніми володарями життя. Що, втім, не зовсім розходиться з реальним станом справ. Головних людей на базі завжди двоє – сам командир частини (комбат, комбриг…) та головний сержант. При вході в штаб висять саме ці два прізвища.
Наприклад організація та проведення Tank Challenge – виключно сержантська затія та робота. Начальник міжнародних навчань – сержант. Так, саме так. Ловіть щелепу.
Враховуючи те, що у американців (так і в деяких ще) командна одиниця від роти – це вже повноцінний окремий організм, зі своєю назвою, прапором і так далі, то у цього організма є певний бюджет який виділяється на поточні потреби типу туалетного паперу та тому подібного. Не питайте мене як це оформляється, враховуються або списується – я не знаю, але скажу, що “штаб роти” значно більше ніж у нас. Так чи інакше цілком нормальним є виділення з цього бюджету якоїсь суми на роботу з підвищення морального духу підрозділу та, наприклад, придбати все пиво та м’ясо на загальний захід. Це нормально. Чіпляйте щелепу назад, тепер про сумне.
Не потрібно думати, що тут прямо країна-аватарія, “гуляй рука – балдєй пісюн”. Зовсім ні. Затяги тут також є і не мало. Дисципліна підтримується, та з планом виконання наказів – залізна. Та як розказали, перший час в навчальному центрі всі не те що стройову підготовку вчать, а взагалі по території центру пересуваються виключно стройовим кроком, навіть у туалет. А ось церемонія передачі посту у почесної варти напевно би половина нашого батальйону почесної варти добровільно перевелась у сапери. Погляньть на ютуб – очманієте.
Так що всього хорошого в міру. Працює військова поліція. При чому працює вона просто як патрульна поліція – їздить на машинах та виловлює порушників. Для особливо спритних завжди є сержант рідного підрозділу якому дуже не хочеться, що би твоя чи будь яка інша особистість зіпсувала йому послужний список та завадила виплатити кредит за “Мустанг”. Тому сержанти шикують та затягують. Та роблять це в кращих традиціях того, що деякі можуть навіть назвати дідівщиною. З того, що я бачив особисто – боєць йшов по базі в одному берцю та в одному тапку. Сержант наказав. Не дізнався за що правда. Один забув зброю в машині – весь день ходив з автоматом та каністрою води в руці. Ну а про всякі дрібниці типу “віджимайся поки мені не набридне”, я навіть не згадую. Вигуки “Раз, сер! Два, сер”..” можно почути в доволі несподіваних місцях. Наприклад на інструктажі з техніки безпеки, а зал заповнений військовослужбовцями різних країн. Ну а не потрібно переговорюватись між собою коли тебе інструктують. Несподівано, так.
Для більш серйозних порушень є і грошові покарання, також доволі болісні, враховуючи не найбільшу за американськими мірками заробітну платню рядового. Декілька зальотів – і до побачення армія, в незалежності від вислуги, заслуг та звання.
Щодо грошових винагород, то вони також є і доволі різнобарвні. Наприклад за звання якоїсь корисної іноземної мови – доплата 200 доларів на місяць. Пройшов якісь додаткові курси – отримай за них щомісячну доплату. Наприклад курси стрибків з парашутом. Курси такелажника. Курси складського обліку. Купа найрізноманітніших курсів з доплатою в якості мотиватора до саморозвитку. Взагалі саморозвиток – наріжний камінь американської армії. “Нам потрібні мотивовані люди” це не лозунг. Це жорстка система відбору. Наприклад, підходить у офіцера вислуга для отримання чергового звання. Він проходить комісію. Якщо не проходить – в нього є півроку на ще одну спробу. Якщо не проходить і її то… Ні, не залишають служити в попередньому званні. Його звільняють. Все. “Двадцятип’ятирічних капітанів” тут немає. Звичайно кожен наступний ранг значно відрізняється в оплаті, тому якщо хочеш нормально отримувати, потрібно прагнути зросту, а не теплого місця.
Що стосується солдат, то вони тут в основному заради соцпакету та вражень, а не зарплати. Базова ставка рядового у 2000 доларів це не так і багато за мірками США, саме тому варіант самовдосконалення заради доплат. Дуже сильний бонус це оплата освіти після закінчення контракту – для багатьох служба в армії це дійсно трамплін у житті. Для багатьох це і пригоди, і мандри. З врахуванням, що ротації бувають по всьому світі та тебе не запирають в клітці на міці служби то можна дійсно побачити світ за кошт дяді Сема.
Також до служби привертає безкоштовна медицина (в США вона страхова та не дешева), пільгові кредити та купу інших приємних бонусів. Ну наприклад, військові у США не платять за ліцензію на полювання. Тому загроза вилитіти зі служби доволі серйозний фактор, щоб тримати себе в руках.
В якості висновку скажу, що завдяки добре збалансованій системі заохочень з “вільностями” й системою дисципліни з обмеженнями досягається те що кількість бажаючих служити в армії не зменшується, та що можливо ще важливіше – більшість бажає служити далі. Наприклад, кількість людей, що продовжили контракт по його завершенню у 2017 році складає рекордних 86%.
Автор публікації: Олексій Бобовніков
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар